Роман Котляр. "З душею та для души" (передмова до книги Олексія Онуфрієнка "Вірші і пісні мого життя")

Роман Котляр

З ДУШЕЮ ТА ДЛЯ ДУШИ

Штангенциркуль і гітара. Здається, між ними так мало спільного. Але сплелися вони в житті, в долі Олексія Олексійовича Онуфрієнко дороговказом, в результаті чого йдуть по життю разом вже не одне десятиліття. І якщо штангенциркуль разом з нашим героєм благополучно вийшов на пенсію, то гітарі судилося «Років до ста рости нам без старості», як сказав В. В. Маяковський.
Не буду переповідати біографію Олексія, він про своє життя завжди готовий розповісти на виступах. Скажу про його вірші, про його пісні. Олексію хочеться вірити, він дійсно пише з душею і для душі. Я бачу, реально уявляю і ту берізку, про яку він розповідає, і дачу, і, на жаль, емігранта...
Упевнений, що Олексій Онуфрієнко, проживши шістдесят з хвостиком, має моральне право говорити і співати те, що він говорить і співає. Він — у розквіті сил. Не дарма знаменитий академік Борис Патон говорив, що найкраще йому думалось після вісімдесяти.
Трохи більше двох років тому несподівано помер мій близький друг Сергій Руднєв. За два дні до його смерті ми виступали втрьох в черкаській школі (з нами був наш спільний друг Володимир Даник). У чомусь Сергій Миколайович був мені як батько, він писав передмови до моїх перших книг. У ці дні я постійно згадував пісню Олексія Олексійовича «Помирає батько». Така сила, така, з дозволу сказати, міць його пісень, його віршів...
Учитель Олексія по класу гітари вразив свого учня з першої зустрічі, зігравши на цьому інструменті «Прощание славянки». Цей епізод з численних розповідей Олексія Онуфрієнка особливо запам’ятався і підказав ідею дружній епіграми.

Поету-барду Олексію Онуфрієнку Повне з гітарою взаєморозуміння І штангенциркуль — в чомусь це його сумління. З друзями завжди на вино чи на слив’янку; Романс зіграти чи «Прощание славянки».

Перед Вами, шановний читачу, збірка віршів. Любителі критикувати, напевно, знайдуть чисто поетичні огріхи. Є такі огріхи і у Висоцького, і в Окуджави, і у Візбора — у тих, у кого більшість віршів є піснями. І під гітару вони звучать зовсім по-іншому. Читаючи вірші Олексія, я більшість з них співаю, оскільки чув їх у вигляді пісень безліч десятків разів.
Олексій Олексійович Онуфрієнко — сучасний. Він гарний у будь-якої компанії. З ним не обов’язково в усьому погоджуватися, взаємоповага і дружба можливі і без цього. Спілкування, пісні під гітару — свого роду розкіш. Що гріха таїти, і випито нами чимало... домашнього вина. Серед всієї непотрібної метушні, хаосу Олексій залишається самим собою. Ми багато разів виступали разом. І в Полтаві, і в гостинній Федорівка, що на Карлівщині.
Думаю, Олексію Онуфрієнку пасують ті слова, які я написав поетові, поетові-барду Володимиру Радько, моєму близькому другові.

Твоя гітара душу виверта! Пісні твої всі щирістю багаті! Співаєш ти не тільки у свята, Але будь-які будні робиш святом!

Олексію Олексійовичу, спасибі за дружбу! Здоров’я тобі на довгі літа! Радуй нас своїми піснями ще багато-багато років!

     Примітки:
  - Котляр Р. Ю. Епіграми з колючістю та без. – 2017. – С.28.
  - Котляр А. В., Котляр Р. Ю. Яке то щастя – ти на світі є! - Житомир, 2018. – С.13.